УКРАЇНЦІ ЗА УРАЛОМ

«АВСТРІЙСЬКИЙ ШПИГУН»ПЕТЕР ДЕМАНТ

Тоді, ще в 1973 році, коли я був у Ягідному на практиці в газеті «Северная правда», познайомився з Петером Зігмундовичем Демантом – добре відомим у цьому селищі альпіністом, мисливцем, радіолюбителем, фотографом і книголюбом. Особливо мене дивувало те, що цей чоловік, який мав дві вищі освіти, здобуті за кордоном і досконало володів крім російської ще й німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, чеською, польською, арабською, японською та іншими мовами – працював вантажником у місцевій торговій конторі. Заняття спортом і фотографія, взаємна цікавість до складних туристичних походів і літератури швидко зблизили нас і ми збиралися при нагоді в оригінальній квартирі Петера Зігмундовича, слухали музику, розглядали географічні карти і розповідали один одному про ті місця, в яких довелося побувати. Готувалися навіть до спільного альпіністського сходження на пік Абориген – найвищу гору Магаданської області біля знаменитого озера Джека Лондона.

Але несподівано мене викликали в місцеве управління КДБ і після детального допиту двома співробітниками про наші зв’язки, порадили: «Будьте з Демантом дуже пильним й обережним, бо він – австрійський шпигун...» Я спробував уточнити, до якого періоду часу відноситься шпигунська діяльність Деманта – до колишнього чи теперішнього, але почув у відповідь: «Шпигун залишається шпигуном на все життя. Запам’ятайте це назавжди...»

Після мого повернення до Києва ми кілька років листувалися з Петером Зігмундовичем, обмінювалися книгами й фотоальбомами, але його «шпигунська діяльність» так і лишилася для мене таємницею... І ось тільки тепер, через 30 років, у музеї «Пам’ять Колими» мені потрапили офіційні документи, які розповідають про життєву одіссею цієї людини...

Народився Петер Демант в Австрії, але дитинство і юність пройшли в Чернівцях, де служив його батько – кадровий військовий. (Під час Першої світової війни він потрапив у російський полон і три роки відбував покарання в тюрмах Сибіру, а потім після третьої втечі дістався до Фінляндії, а звідти, через Швецію, добрався нарешті додому – в АвстроУгорщину). До 1939 року Чернівці входили до складу Румунії, але після приєднання Північної Буковини до України, це містечко теж стало радянським. А оскільки Петер Демант не втік на Захід, а продовжував працювати в Чернівцях у краєзнавчому музеї, то 13 червня 1941 року його арештували співробітники НКВС, пришили ярлик агента двох іноземних розвідок, швидко осудили і відправили на 5 років у тюремні табори Сибіру – валити ліс. Після повного відбування строку судимості – звільнення. Але невдовзі – знову арешт. І 12 вересня 1946 року Військовий трибунал Томського гарнізону звинувачує Петера Деманта за статтею № 58 КК РРФСР у «контрреволюційній діяльності, спрямованій на підрив, ослаблення і повалення влади робітничо-селянських рад, а також за спроби ліквідувати основні політичні й національні завоювання пролетарської революції». І за це засуджує його на 10 років позбавлення волі та дає ще 5 років «по рогах», тобто позбавляє засудженого на такий термін конституційних прав після тюремного строку.

А далі – дорога поїздом під конвоєм на Далекий Схід у порт Находка, завантаження у трюми пароплава «Советская Латвия» і через Охотське море – в Магадан. Потім – табори «Дальстроя»: «Новий піонер», «Спорноє», «Дніпровський» та інші...

Після звільнення Петер Демант, маючи, як я вже говорив, дві вищі освіти, володіючи багатьма європейськими та іншими мовами, чудово знаючи радіосправу та опанувавши ще кілька дефіцитних спеціальностей, змушений був працювати в Ягідному вантажником у торговій конторі, бо КДБ заборонило керівникам інших організацій брати його на роботу, «щоб він не міг продовжувати антирадянську діяльність». За підрахунками Петера Деманта, за 23 роки його роботи вантажником у торговій конторі в Ягідному, він переніс на своїх плечах приблизно 75 тисяч тонн різних вантажів – мішків з цукром, сіллю, цементом і борошном, ящиків зі склом, цвяхами, посудом, шифером та облицювальною плиткою, бочок з олією і вином... Переносив і мотоцикли, піаніно, дерев’яні трупи... Цих 75 тисяч тонн вантажів достатньо для того, щоб заповнити ними трюми трьох морських кораблів.

Правду кажуть філософи: наше життя вимірюється тими зусиллями, яких воно нам коштувало...

Реабілітували Петера Деманта у Москві в 1991 році, на 74 році життя. Жодного злочину проти народів СРСР і проти радянської влади у нього не було. У музеї «Пам’ять Колими» я взяв московську адресу Деманта і коли повертався додому з Чукотки – ми зустрілися в Москві. Я з приємністю дізнався тоді, що Петер Зігмундович – автор кількох книг. Його перу належать романи «Дзеркало тітки Сари», «Віжіланти золотої Монтани», автобіографічні твори – «Щасливі тридцяті роки» і «Мої три пароплави». (Автор має на увазі саме ті 3 символічні морські пароплави, які можна було завантажити перенесеними ним за 23 роки 75 тисячами тонн вантажів).

Вийшов у світ і найголовніший твір життя Петера Деманта – «Зекамерон XX століття». Це книга про сталінські концтабори на Колимі, в’язнем яких він був багато років.

На одній зі своїх книг мій співрозмовник написав: «Дорогому другу, колимському товаришу Миколі Хрієнку, який так несподівано повернувся у моє життя після відлучки в майже 30 років.

Автор Петер Демант.
Москва, 9-ІІ-2005 року».

І сказав: «Спасибі тобі за те, що був тоді людиною в Ягідному. Я це відчував...»

ПРАВДА ПРО ГОЛОДОМОР ТА РЕПРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ

26 листопада в Україні відзначався День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Новітня історія знає три голодомори: 1921–1923, 1932– 1933 і 1946–1947 років. Голод 30-х був найжахливішим. Кількість його жертв, за найскромнішими розрахунками — 7 млн., називають навіть цифру 10 млн. чоловік. Історики зробили висновки, що в XX ст. ніяка нація не втратила стільки, скільки втратила Україна. Голодомори, терор, чистки, переслідування, війни разом призвели до загибелі близько 20 млн. українців.

Палата представників Конгресу США прийняла резолюцію, яка дозволяє українській владі відкрити у Вашингтоні пам’ятник жертвам Голодомору.

Минулого місяця Служба безпеки України розсекретила нові матеріали щодо Голодомору в 1932– 33 рр., а також репресій проти українців. Як повідомив кореспондент агентства УРА-Інформ, про це заявив в. о. голови СБУ Валентин Наливайко в ході круглого столу в СБУ на тему: «Роль СБУ у встановленні історичної правди щодо Голодомору та політичних репресій часів радянської влади».

А раніше, влітку ц. р., Служба безпеки України презентувала книгу «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні у документах ГПУ–НКВС» та представила розсекречені документи про політичні репресії в Україні за часів радянської влади.

«Відповідна презентація відбулася у приміщенні СБУ в рамках засідання круглого столу, участь в якому взяли вчені-історики, правознавці, представники неурядових організацій, українських організацій за кордоном тощо», – повідомляє УНІАН.

Тимчасовий виконувач обов’язків голови СБУ Валентин Наливайченко підкреслив, що сьогодні жодних таємниць, замовчувань та викривлень у питаннях, що стосуються політичних репресій, не може бути. «Українська спецслужба розкриває для української громадськості та світової спільноти усі наявні у неї архівні матеріали з цієї тематики і закликає до співпраці дослідників, істориків, усіх небайдужих громадян», – сказав він.

За словами Наливайченка, за попередніми даними органами НКВС на території України у 1937—38 роках було заарештовано 279 тис. 126 осіб. Від загальної кількості заарештованих протягом лише 1937 року українці становили 53%, поляки – 18,8%, німці – 10,2%, росіяни – 8%, євреї – 2,5%.

Як повідомив Наливайченко, при підготовці видання співробітники СБУ опрацювали 1314 томів оперативно-статистичної звітності органів держбезпеки про репресії. Наразі триває робота з вивчення майже 500 тис. кримінальних справ.

Відповідаючи на запитання журналістів, Наливайченко зазначив, що репресії тих років – «то була спланована масова кампанія, спланований злочин проти людства». За його словами, українська спецслужба відповідає тільки за свої архіви, «ми говоримо абсолютну правду».

У контексті зазначеного Наливайченко додав, що СБУ надіслала офіційні запити до своїх колег у Російську Федерацію та Казахстан. З Казахстану українська спецслужба вже отримала списки українців, які були переселені до цієї країни. Що стосується центрального архіву РФ, то наразі найближчим часом СБУ планує провести переговори зі своїми російськими колегами з приводу отримання від них відповідних документів. «Тому, що наші архіви свідчать про частину цієї трагедії», — пояснив Наливайченко.