УКРАЇНЦІ ЗА УРАЛОМ

«АВСТРІЙ­СЬКИЙ ШПИ­ГУН»ПЕ­ТЕР ДЕ­МАНТ

Тоді, ще в 1973 році, ко­ли я був у Ягідно­му на прак­тиці в га­зеті «Се­вер­ная прав­да», поз­най­омив­ся з Пе­тером Зігмун­до­вичем Де­ман­том – доб­ре відо­мим у ць­ому се­лищі альпіністом, мис­ливцем, радіолю­бите­лем, фо­тог­ра­фом і кни­голю­бом. Особ­ли­во ме­не ди­вува­ло те, що цей чо­ловік, який мав дві вищі освіти, здо­буті за кор­до­ном і дос­ко­нало во­лодів крім росій­ської ще й німець­кою, англій­ською, фран­цузь­кою, іспансь­кою, італій­ською, чесь­кою, поль­ською, арабсь­кою, японсь­кою та інши­ми мо­вами – пра­цював ван­тажни­ком у місцевій тор­говій кон­торі. За­нят­тя спор­том і фо­тог­рафія, взаємна цікавість до склад­них ту­рис­тичних по­ходів і літе­рату­ри швид­ко збли­зили нас і ми зби­рали­ся при на­годі в оригінальній квар­тирі Пе­тера Зігмун­до­вича, слу­хали му­зику, роз­гля­дали ге­ог­рафічні кар­ти і роз­повіда­ли один од­но­му про ті місця, в яких до­вело­ся по­бува­ти. Го­тува­лися навіть до спіль­но­го альпіністсь­ко­го сход­ження на пік Або­риген – най­ви­щу го­ру Ма­гадансь­кої об­ласті біля зна­мени­того озе­ра Дже­ка Лон­до­на.

Але нес­подіва­но ме­не вик­ли­кали в місце­ве уп­равління КДБ і після де­таль­но­го до­питу дво­ма співробітни­ками про наші зв’яз­ки, по­ради­ли: «Будь­те з Де­ман­том ду­же пиль­ним й обе­реж­ним, бо він – австрій­ський шпи­гун...» Я спро­бував уточ­ни­ти, до яко­го періоду ча­су відно­сить­ся шпи­гунсь­ка діяльність Де­ман­та – до ко­лишнь­ого чи те­перішнь­ого, але по­чув у відповідь: «Шпи­гун за­лишаєть­ся шпи­гуном на все жит­тя. За­пам’ятай­те це на­зав­жди...»

Після мо­го по­вер­нення до Києва ми кіль­ка років лис­ту­вали­ся з Пе­тером Зігмун­до­вичем, обміню­вали­ся кни­гами й фо­то­аль­бо­мами, але й­ого «шпи­гунсь­ка діяльність» так і ли­шила­ся для ме­не таємни­цею... І ось тіль­ки те­пер, че­рез 30 років, у му­зеї «Пам’ять Ко­лими» мені пот­ра­пили офіційні до­кумен­ти, які роз­повіда­ють про життєву одіссею цієї лю­дини...

На­родив­ся Пе­тер Де­мант в Австрії, але ди­тинс­тво і юність прой­шли в Чернівцях, де слу­жив й­ого бать­ко – кад­ро­вий вій­сько­вий. (Під час Пер­шої світо­вої вій­ни він пот­ра­пив у росій­ський по­лон і три ро­ки відбу­вав по­каран­ня в тюр­мах Сибіру, а потім після третьої втечі дістав­ся до Фінляндії, а звідти, че­рез Швецію, доб­рався на­решті до­дому – в Авс­тро­Угор­щи­ну). До 1939 ро­ку Чернівці вхо­дили до скла­ду Ру­мунії, але після приєднан­ня Північної Бу­кови­ни до Ук­раїни, це містеч­ко теж ста­ло ра­дянсь­ким. А оскіль­ки Пе­тер Де­мант не втік на Захід, а про­дов­жу­вав пра­цюва­ти в Чернівцях у краєзнав­чо­му му­зеї, то 13 чер­вня 1941 ро­ку й­ого ареш­ту­вали співробітни­ки НКВС, при­шили яр­лик аген­та двох іно­зем­них розвідок, швид­ко осу­дили і відпра­вили на 5 років у тю­ремні та­бори Сибіру – ва­лити ліс. Після пов­но­го відбу­ван­ня стро­ку су­димості – звіль­нен­ня. Але нев­довзі – зно­ву арешт. І 12 ве­рес­ня 1946 ро­ку Вій­сько­вий три­бунал Томсь­ко­го гарнізо­ну зви­нува­чує Пе­тера Де­ман­та за стат­тею № 58 КК РРФСР у «конт­рре­волюційній діяль­ності, спря­мованій на підрив, ос­лаблен­ня і по­вален­ня вла­ди робітни­чо-се­лянсь­ких рад, а та­кож за спро­би ліквіду­вати ос­новні політичні й національні за­во­юван­ня про­летарсь­кої ре­волюції». І за це за­суд­жує й­ого на 10 років поз­бавлен­ня волі та дає ще 5 років «по ро­гах», тоб­то поз­бавляє за­суд­же­ного на та­кий термін кон­сти­туцій­них прав після тю­рем­но­го стро­ку.

А далі – до­рога поїздом під кон­воєм на Да­лекий Схід у порт На­ход­ка, за­ван­та­жен­ня у трю­ми па­роп­ла­ва «Со­вет­ская Лат­вия» і че­рез Охотсь­ке мо­ре – в Ма­гадан. Потім – та­бори «Даль­строя»: «Но­вий піонер», «Спор­ноє», «Дніпровсь­кий» та інші...

Після звіль­нен­ня Пе­тер Де­мант, ма­ючи, як я вже го­ворив, дві вищі освіти, во­лодіючи ба­гать­ма євро­пей­ськи­ми та інши­ми мо­вами, чу­дово зна­ючи радіос­пра­ву та опа­нував­ши ще кіль­ка дефіцит­них спеціаль­нос­тей, зму­шений був пра­цюва­ти в Ягідно­му ван­тажни­ком у тор­говій кон­торі, бо КДБ за­боро­нило керівни­кам інших ор­ганізацій бра­ти й­ого на ро­боту, «щоб він не міг про­дов­жу­вати ан­ти­радянсь­ку діяльність». За підра­хун­ка­ми Пе­тера Де­ман­та, за 23 ро­ки й­ого ро­боти ван­тажни­ком у тор­говій кон­торі в Ягідно­му, він пе­реніс на своїх пле­чах приб­лизно 75 ти­сяч тонн різних ван­тажів – мішків з цук­ром, сіллю, це­мен­том і бо­рош­ном, ящиків зі склом, цвя­хами, по­судом, ши­фером та об­ли­цюваль­ною плит­кою, бо­чок з олією і ви­ном... Пе­рено­сив і мо­тоцик­ли, піаніно, де­рев’яні тру­пи... Цих 75 ти­сяч тонн ван­тажів дос­татньо для то­го, щоб за­пов­ни­ти ни­ми трю­ми трь­ох морсь­ких ко­раблів.

Прав­ду ка­жуть філо­софи: на­ше жит­тя вимірюєть­ся ти­ми зу­сил­ля­ми, яких во­но нам кош­ту­вало...

Ре­абіліту­вали Пе­тера Де­ман­та у Москві в 1991 році, на 74 році жит­тя. Жод­но­го зло­чину про­ти на­родів СРСР і про­ти ра­дянсь­кої вла­ди у нь­ого не бу­ло. У му­зеї «Пам’ять Ко­лими» я взяв мос­ковсь­ку ад­ре­су Де­ман­та і ко­ли по­вер­тався до­дому з Чу­кот­ки – ми зустріли­ся в Москві. Я з приємністю дізнав­ся тоді, що Пе­тер Зігмун­до­вич – ав­тор кіль­кох книг. Й­ого пе­ру на­лежать ро­мани «Дзер­ка­ло тітки Са­ри», «Віжілан­ти зо­лотої Мон­та­ни», ав­тобіог­рафічні тво­ри – «Щас­ливі трид­цяті ро­ки» і «Мої три па­роп­ла­ви». (Ав­тор має на увазі са­ме ті 3 сим­волічні морські па­роп­ла­ви, які мож­на бу­ло за­ван­та­жити пе­рене­сени­ми ним за 23 ро­ки 75 ти­сяча­ми тонн ван­тажів).

Вий­шов у світ і най­го­ловніший твір жит­тя Пе­тера Де­ман­та – «Зе­каме­рон XX століття». Це кни­га про сталінські кон­цта­бори на Ко­лимі, в’яз­нем яких він був ба­гато років.

На одній зі своїх книг мій співроз­мовник на­писав: «До­рого­му дру­гу, ко­лимсь­ко­му то­вари­шу Ми­колі Хрієнку, який так нес­подіва­но по­вер­нувся у моє жит­тя після відлуч­ки в май­же 30 років.

Ав­тор Пе­тер Де­мант.
Мос­ква, 9-ІІ-2005 ро­ку».

І ска­зав: «Спа­сибі тобі за те, що був тоді лю­диною в Ягідно­му. Я це відчу­вав...»

ПРАВ­ДА ПРО ГО­ЛОДО­МОР ТА РЕП­РЕСІЇ ПРО­ТИ УК­РАЇНЦІВ

26 лис­то­пада в Ук­раїні відзна­чав­ся День пам’яті жертв го­лодо­морів і політич­них реп­ресій. Новітня історія знає три го­лодо­мори: 1921–1923, 1932– 1933 і 1946–1947 років. Го­лод 30-х був най­жах­ливішим. Кількість й­ого жертв, за най­скромніши­ми роз­ра­хун­ка­ми — 7 млн., на­зива­ють навіть циф­ру 10 млн. чо­ловік. Істо­рики зро­били вис­новки, що в XX ст. ніяка нація не втра­тила стіль­ки, скіль­ки втра­тила Ук­раїна. Го­лодо­мори, те­рор, чис­тки, пе­ресліду­ван­ня, вій­ни ра­зом приз­ве­ли до за­гибелі близь­ко 20 млн. ук­раїнців.

Па­лата пред­став­ників Кон­гре­су США прий­ня­ла ре­золюцію, яка доз­во­ляє ук­раїнській владі відкри­ти у Ва­шин­гтоні пам’ят­ник жер­твам Го­лодо­мору.

Ми­нуло­го міся­ця Служ­ба без­пе­ки Ук­раїни роз­секре­тила нові ма­теріали що­до Го­лодо­мору в 1932– 33 рр., а та­кож реп­ресій про­ти ук­раїнців. Як повідо­мив ко­рес­пондент агентства УРА-Інформ, про це за­явив в. о. го­лови СБУ Ва­лен­тин На­ливай­ко в ході круг­ло­го сто­лу в СБУ на те­му: «Роль СБУ у вста­нов­ленні істо­рич­ної прав­ди що­до Го­лодо­мору та політич­них реп­ресій часів ра­дянсь­кої вла­ди».

А раніше, влітку ц. р., Служ­ба без­пе­ки Ук­раїни пре­зен­ту­вала кни­гу «Роз­секре­чена пам’ять. Го­лодо­мор 1932–1933 років в Ук­раїні у до­кумен­тах ГПУ–НКВС» та пред­ста­вила роз­секре­чені до­кумен­ти про політичні реп­ресії в Ук­раїні за часів ра­дянсь­кої вла­ди.

«Відповідна пре­зен­тація відбу­лася у приміщенні СБУ в рам­ках засідан­ня круг­ло­го сто­лу, участь в яко­му взя­ли вчені-істо­рики, пра­воз­навці, пред­став­ни­ки не­уря­дових ор­ганізацій, ук­раїнсь­ких ор­ганізацій за кор­до­ном то­що», – повідом­ляє УНІАН.

Тим­ча­совий ви­кону­вач обов’язків го­лови СБУ Ва­лен­тин На­ливай­чен­ко підкрес­лив, що сь­огодні жод­них таємниць, за­мов­чу­вань та вик­ривлень у пи­тан­нях, що сто­су­ють­ся політич­них реп­ресій, не мо­же бу­ти. «Ук­раїнсь­ка спец­служ­ба роз­кри­ває для ук­раїнсь­кої гро­мадсь­кості та світо­вої спіль­но­ти усі на­явні у неї архівні ма­теріали з цієї те­мати­ки і зак­ли­кає до співпраці дослідників, істо­риків, усіх не­бай­ду­жих гро­мадян», – ска­зав він.

За сло­вами На­ливай­чен­ка, за по­передніми да­ними ор­га­нами НКВС на те­риторії Ук­раїни у 1937—38 ро­ках бу­ло за­ареш­то­вано 279 тис. 126 осіб. Від за­галь­ної кіль­кості за­ареш­то­ваних про­тягом ли­ше 1937 ро­ку ук­раїнці ста­нови­ли 53%, по­ляки – 18,8%, німці – 10,2%, росіяни – 8%, євреї – 2,5%.

Як повідо­мив На­ливай­чен­ко, при підго­товці ви­дан­ня співробітни­ки СБУ оп­ра­цюва­ли 1314 томів опе­ратив­но-ста­тис­тичної звітності ор­ганів дер­жбез­пе­ки про реп­ресії. На­разі три­ває ро­бота з вив­чення май­же 500 тис. криміналь­них справ.

Відповіда­ючи на за­питан­ня жур­налістів, На­ливай­чен­ко заз­на­чив, що реп­ресії тих років – «то бу­ла спла­нова­на ма­сова кам­панія, спла­нова­ний зло­чин про­ти людс­тва». За й­ого сло­вами, ук­раїнсь­ка спец­служ­ба відповідає тіль­ки за свої архіви, «ми го­вори­мо аб­со­лют­ну прав­ду».

У кон­тексті заз­на­чено­го На­ливай­чен­ко до­дав, що СБУ надісла­ла офіційні за­пити до своїх ко­лег у Росій­ську Фе­дерацію та Ка­зах­стан. З Ка­зах­ста­ну ук­раїнсь­ка спец­служ­ба вже от­ри­мала спис­ки ук­раїнців, які бу­ли пе­ресе­лені до цієї країни. Що сто­суєть­ся цен­траль­но­го архіву РФ, то на­разі най­ближ­чим ча­сом СБУ пла­нує про­вес­ти пе­рего­вори зі своїми росій­ськи­ми ко­лега­ми з при­воду от­ри­ман­ня від них відповідних до­кументів. «То­му, що наші архіви свідчать про час­ти­ну цієї тра­гедії», — по­яс­нив На­ливай­чен­ко.