СКАРБИ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

Спонсор рубрики –
Українська Федеральна кредитова
кооператива «Самопоміч»

Роздолля для шукачів

 Не буде перебільшенням: для шукачів скарбів Україна – справжній рай. І якщо правда, що всі дороги вели до Риму, то пролягали вони обов’язково через Україну. З Півночі до Півдня – торговці й завойовники, мандрівники й бродяги, кочівники й переселенці, мисливці й орачі – кого тут тільки не побувало.

Скарби затягнуто мулом і засипано прибережним піском, вони поховані в курганах і фортечних підземеллях, спочивають під руїнами елліністичних міст і лицарських замків. Копати можна, тикнувши навмання пальцем у будь-яку точку: острів Зміїний, Кинбурнська коса й ланцюжок скіфських курганів, що перекреслили таврійські степи; одеські й керченські катакомби; київські підземелля; лицарські замки Закарпаття й турецькі фортеці Керчі; грецькі міста-держави: Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей – більш прадавні, аніж Рим, але менш відомі. А Німфей, Тиритака, Ілурат, Мирмекий.

З усіх усюд чекають своєї години заховані, загублені, забуті й заговорені скарби: золото і ювелірні прикраси, монети й предмети прадавніх, уже неабияк підзабутих, культів.

 Країна Чудес

 У 1934 році в листі керівникові радянської держави Сталіну протоієрей, православний богослов професор Стеллецький запропонував створити «особливий сектор при «Головзолоті» для розшуку й добування із землі валютних та музейних цінностей», тобто скарбів. Відповіді від «батька народів» археолог не дочекався, але лист переправили до Наркомату фінансів, де звернули увагу на якусь архівну справу.

У 1716 році в місті Глухові якийсь Михайлівський, перебравши горілки, учинив у хмелі скандал з панами офіцерами. Він «лаяв їх матерно» і бився, а коли паскудникові пригрозили царським гнівом, заявив: «Якщо я пропаду, то й государ пропаде».

За словом – діло. На допиті Михайлівський повідав про знайомство з «челядником» зрадника Мазепи: мовляв, у Батурині, у західній стіні палацу замурував гетьман свої скарби.

Доповіли, і цар-батенько особисто наказав учинити розшук. До Батурина негайно спорядили команду, браві гвардійці завзято обшукали руїни, простукали стіни, облазили підвали, сунулися у напівзруйноване підземелля, але скарбів не знайшли. Передбачливо залишеного живим «черкашенина» Михайлівського допитали вдруге, але вже пристрасно, і той не витримав: мовляв, чотири роки тому в Троїцькому монастирі, що в Чернігові, монах Іларіон казав: «Виписав гетьман Мазепа чи то з Польщі, чи то із Франції ченця-чорнокнижника, який робив срібло...».

На той час немалу частину багатств опального гетьмана вже було конфісковано, у скарбницю відійшли й великі маєтки. Але знову помчалися гінці:

«Божиею поспешествующею милостию, Мы, Пресветлейший, Державнейший, Великий Государь Царь и Великий Князь, Петр Алексеевич, Самодержец Всероссийский, и прочая, и прочая, и прочая. Объявляем через сие верным Нашим подданным, Войска Запорожского генеральной старшине, полковникам, есаулам, сотникам, куренным атаманам и прочим всякого чина, гражданского и купеческого, людям, и поселянам, и всему малороссийскому народу…»

Обіцяли, що кожному, хто вкаже хоча б на слід гетьманського надбання, відважать половину даного, тому що казково багатий був Мазепа.

«Скарб військовий орендований… як бажає гетьман, так і використовує, тому грошей запасних у тому скарбові нема», – писав у черговому доносі на Мазепу генеральний суддя Кочубей. «Тепер один гетьман 50000 золотих на рік збирає на себе. Раніше полковників вибирали вільними голосами, тепер за полковничі уряди гетьман хабарничає», – наводить архівні дані історик С. М. Соловйов.

Але нижче той же історик додає: «Кочубей перед катуванням оголосив… за гетьманом не відає ніякої невірності, усе затіяв на гетьмана неправдиво, сподіваючись, що цьому повірять без глтбокого розшуку». Ще один відомий і авторитетний історик – О. Г. Брикнер – підтверджує: «…дикі прийоми катувань тодішнього карного процесу замість з’ясування істини часто тільки підтверджували неправду».

Проте, що було – те було… Після смерті київського полковника Костянтина Солонини, гетьман Мазепа відбирає села в його спадкоємців і віддає своїй матері. Та, що там полковник?! Помер Генеральний обозний Борковський, Мазепа «прихватизує» і його маєтки, – і це при живій вдові й дітях...

 Взаємовиключні висновки

 Та повернемося у століття двадцяте. Улітку 1932 року Стеллецький на чолі спецекспедиції Наркомату фінансів відправляється на Україну. Археолог розмовляє зі старими, збирає перекази, зустрічається з «професійними» шукачами скарбів, вивчає архіви, навіть промиває пісок у долинах річечок.

А тепер – два взаємовиключних підсумки історико-геологічної експедиції.

1. Стеллецкому вдалося відшукати срібні шахти Мазепи. На одній високій нараді навіть було ухвалене рішення про здійснення розвідувальних робіт. Але от далі діло чомусь не пішло.

2. Стеллецький нічого не знайшов, тому сухопутний «Епроп» так і не створили.

Дотепер тримаються завзяті чутки, нібито бунтівливий гетьман сховав незліченні свої багатства в чотирьох місцях: у Києві біля Кирилівської церкви; у Чернігові під будівлею полкової канцелярії; і в «надворках» (неправильно називаних «замками») – Поросюченському під Бахмачем і Гончаровському під Батуриним. Не виключено, що частина мазепинської скарбниці може виявитися й у самому Батурині.

 Батурин

 Невелике містечко Батурин на Чернігівщині в XVII-XVIII століттях був резиденцією українських гетьманів. При Самойловичеві, попередникові Мазепи, отут звели фортецю із могутніми дерев’яними стінами, безліччю веж, викопали глибокий рів. У підземеллях зберігали продовольчі й військові припаси й утримували в’язнів.

Перед самою втечею Мазепа, зібравши козацьких старшин, сказав: «Нехай кожен закопає в землю все дороге, що є у нього...». Потім гетьман направився до Батурина, де пробув тільки одну ніч (з 22 на 23 жовтня), а вже на світанку помчався до шведів… Через сім днів фортецю оточили війська під командуванням Меншикова. Гарнізону запропонували здатися, але козаки повели «лукаві» розмови. Зрадник показав росіянам таємний хід, що веде від берега ріки Сейм до цитаделі, й наступним ранком Батурин був повалений.

Захисників містечка й цивільних, яких нараховують від 6 до 20 тисяч, знищили поголовно; кам’яні споруди – маленьку домівку Мазепи, Троїцький собор і церкву Миколи Чудотворця – зруйнували; залишилися тільки димучі руїни... Солдати втягли все, казні дісталися тільки гармати.

Вже з XVIII століття у Батурині почали шукати гетьманову скарбницю. У провалах знаходили іржаву зброю й навіть закуті в кайдани людські кістяки, але грошиків так і не знайшли. Та може погано шукали? Адже історик С. М. Соловйов стверджує: «Узяття й винищування Батурина було страшним ударом для Мазепи; люди, які довели на ділі свою вірність йому, побиті або ж виявилися в руках царських; у тих же руках – багата скарбниця гетьманова».

 На дні Славутича?..

 Та послухаємо академіка Дмитра Івановича Яворницького – українського вченого з на диво широким творчим діапазоном: він історик, археолог, етнограф, фольклорист, письменник. Яворницький посилається на історика й військового інженера Олександра Ригельмана: «Першим прискакав до Дніпра гетьман Мазепа й негайно поспішив переправитися через Дніпро: він привіз кілька мішків срібла й дві бочки золота, крім того безліч іншого «добра». Червня 27 числа в 4 години дня Мазепа та кілька його однодумців сіли у човни й почали переправлятися з дніпровського лівобережжя до правого берега. Але оскільки з ним не було багато казни, то його люди почали тонути, і Мазепа наказав кидати гроші за борт, і так «майже три долі» того багатства опинилися на дні Дніпра».

Проте поринати на дніпровське дно не раджу, й не тому, що за три минулі століття золото затягнуто сотнями тоннами мулу, а тому, що в 60-х роках XX століття на багато кілометрів розлилося в цих місцях чергове водоймище і не знайти тепер місце тієї переправи навіть із космосу.

Відомий історик М. І. Костомаров: «Та все ж таки Мазепа встигнув вхопити із собою величезні на той час грошові суми. Він мав можливість уже у своєму вигнанні дати Карлу XII у борг 240000 талерів, а після смерті Мазепи, як кажуть, знайдено було 160000 червінців, крім срібного начиння й різноманітних прикрас».

 Завдяки Мазепі

 За час його правління на гроші гетьмана було побудовано, відновлено й реставровано більше 100 церквей у Чернігові, Батурині, Лубнах, Новгород-Сіверському, Рильську та ін. В одному тільки Києві спорудили Миколаївський собор, рівно мільйон золотих виділили Києво-Печерській Лаврі на будівництво кам’яної стіни з вежами й церквою Всіх Святих. Крім того, були відреставровані Успенський собор й церква святої Трійці, відбудована Церква Богоявлення (висаджена в 1935 році) і новий корпус Академії.

Сучасний київський історик Григорій Полечко повідомляє: «Після смерті Івана Мазепи в Бендерах була створена спеціальна комісія з розгляду претензій козацької старшини на гетьманську спадщину. Старшина надала комісії підрахунки, згідно з якими в руки московітів потрапило: 50 тисяч імперіалів – у Білій Церкві, 180 тисяч – у Києво-Печерському монастирі».

Треба думати, що не залишилося в Україні гетьманських грошиків. От і М. І. Костомаров підтверджує: «В усі часи свого гетьманства, щедро будуючи й прикрашаючи церкви, Мазепа встигнув зібрати великі скарби: з них багато чого зберігалося в Києво-Печерському монастирі й у Білій Церкві та дісталося цареві».

 На наш вік вистачить...

Та Ви не засмучуйтеся, скарбів на наш вік вистачить. От тільки деякі з них.

1. Щит Ахілла – о. Зміїний, Чорне море. Як відомо, прах героя облоги Трої упокоєно в мавзолеї на березі Геллеспонту, а його зброя, у тому числі й щит, дісталися Одиссею.

У пізніших переказах (поема «Ефіопіда» у переказові Прокла) Фетіда взяла останки свого сина з похоронного багаття й перенесла на острів Левка (нині Зміїний), де було споруджено храм, який тривалий час правив за центр поклоніння обожненому героєві. Легендарний

щит безуспішно шукала археологічна експедиція «Дойчедойке Аненербе». Згідно з легендою, той, хто володіє щитом Ахілла, стає непереможним. Німеччина війну програла – нацисти щит не знайшли.

2. Золото Павла Полуботка – Чернігівська область, міста Глухів і Любеч. У листопаді 1723 року гетьман Полуботок був заарештований і направлений до Петропавлівської фортеці, де й помер. Але напередодні арешту гетьман передав 200 тисяч золотих до одного з англійських банків. Назва банку, сума внеску й відсотки варіюються, та все сходиться на тому, що 80 відсотків золота опальний гетьман заповів незалежній Україні, а інші 20 відсотків – спадкоємцям.

3. Скарби Нестора Івановича Махно – Таврійські степи. Отаман анархістської вольниці ховав експропрійовані золото й цінності на широких степових просторах сучасних Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей. Скарби можуть знаходитися на дні Дніпра, у старих бліндажах, підвалах садиб і просто на ланах.

4. Золотий запас Кубанської Республіки Донецька область, район Новоазовська. У період громадянської війни на Кубані було зібрано 8 возів золота й коштовностей, які сховали чомусь на території України. «Чорні археологи» оцінюють ці скарби на 150 мільярдів доларів!

5. Золото Шагин-Гирея – автономна республіка Крим, місто Бахчисарай. У турецькій історії для останнього кримського Хана знайшли такі слова: «Шагин-Гирей – четвертий син Ахмед-Гирея, 49-й правитель Кримського ханства, що вражав і дивував Європу й Росію, знаменитий чепурун. Зрадник Батьківщини, страчений на острові Родос, гідний презирства. Поет». Частину скарбу знайшли ще козаки й потихеньку витягали звідти, але витягли не все. За чутками, татарське золото шукала навіть Служба безпеки України. Знайшли? Ні. Таємниця...

6. Золотий Кінь царя Митридата. Автономна республіка Крим, місто Керч. Цар Понта, а згодом і Боспора Митридат VI Євпатор готувався до четвертої вирішальної війни проти Рима, оголосив свободу рабам і навіть уклав союз із галлами. Фарнак, син царя, так вчасно для римлян підняв заколот. Митридат кинувся на меч, за іншими твердженнями – наказав себе заколоти. А от скарбниця правителя, що збирається на війну, зненацька виявилася порожньою.

Згідно з легендою, все золото таємно переплавили на статую коня, яку напередодні повстання сховали в одній з печер у горі. До речі, ця сама гора (та що там – просто високий пагорб) дотепер має ім’я легендарного боспорського правителя й піднімається в самому центрі міста Керчі.

Цей перелік можна було б неабияк продовжити. Щільність скарбів на один український квадратний кілометр вражає...